Оперативно

Дитячий лікар, гематолог-онколог відділення хіміотерапії онкогематологічних захворювань лікарні Охматдит Ольга Сич розповіла в інтерв’ю Radio NV, що пережила разом з маленькими пацієнтами в момент ракетного удару РФ та в якому стані зараз лікарня.

— З самого початку, ми пам’ятаємо, як починався цей день, повітряні тривоги були вночі, далі був більш-менш спокійний ранок. І далі нова повітряна тривога, здається, близько 10 ранку. Що у вас планувалося на цей день, який був цей день?

ВІДЕО ДНЯPlay Video

— Понеділок — це завжди для нас після неділі, після вихідного дня, найважчий робочий день. У цей час якраз ми оцінюємо аналізи крові наших пацієнтів. Ми працюємо з пацієнтами, які хворіють на лейкемію, онкогематологічні захворювання, лімфому. Це дуже важкі діти, які потребують дуже ретельного підходу до спостереження, лікування. Ми якраз отримали аналізи крові та планували розпочати обхід пацієнтів відділення. Але прозвучав сигнал тривоги.

Наші діти, щоби ви розуміли, всі отримують добову інфузію і вони всі підключені до інфузійних апаратів, інфузоматів. Всі діти з інфузоматами вийшли в коридор і збиралися спускатися в укриття. Але, на жаль, не встигли, бо прозвучав дуже потужний вибух. З одного боку блоку повибивало абсолютно всі вікна, двері, було пошкоджено медобладнання. І, звичайно, страшно налякані діти. У підвал вони спустились, але там було велике задимлення. Тому ті фотографії, які облетіли весь світ, це наші діти на лавочках, які, на жаль, лисі, сиділи отак під Охматдитом і отримували далі свою терапію…

— Коли це сталося, чи одразу ви зрозуміли, що це? Всі говорять про те, що неможливо уявити собі ракету, яка прилітає по дитячій лікарні.

— Одразу було зрозуміло, бо така сила вибуху була, що це не уламки від ракети. Було зрозуміло, що це цілеспрямовано. Я була в коридорі на той час, упало скло і мене ударною хвилею відштовхнуло просто посередині коридору. Не можна було уявити, що це уламки, ми зрозуміли, що сталося щось жахливе.

— Я так розумію, тривали операції, були процедури, які мали бути перервані. Що сталось у цьому плані?

— Наскільки я знаю, в нас під час повітряних тривог всі планові операції скасовуються. Я точно знаю, що в ургентній операційній точно в той час був пацієнт на операції, бо я розмовляла з лікарем того відділення. За всіх інших не можу сказати. Бо всі ще перебувають у такому шоці, йде розбір завалів, розбір у приміщеннях.

Не можу сказати, навіть як багато дітей постраждали, в тому плані, хто отримав травми безпосередньо в самій лікарні. Знаю одне, що на той час, дякувати Господу Богу, по території в нас заборонено ходити, коли йде сигнал повітряної тривоги. І просто дякувати Богу, що тоді біля того корпусу токсикології не було сторонніх людей.

— Якщо я правильно розумію, одразу було прийнято рішення, що дітей треба евакуювати, перевозити. Таких потужностей, можливостей, які мав, на жаль, маємо зараз говорити в минулому часі, Охматдит, ніде немає. Як приймалися ці рішення, що ви про це знаєте?

— Приїхали представники МОЗ, пан міністр [охорони здоров’я Віктор Ляшко], дуже швидко були прийняті рішення, мабуть, впродовж трьох-чотирьох годин. Вже нам віддзвонився Національний інститут раку. Приїхав головний лікар цього Інституту, сказав, що в нього готові ліжка і вони можуть прийняти 20 дітей. І ті 20 дітей, які були на інтенсивних режимах лікування, дякую колегам, що вони прийняли наших діток і дали змогу далі продовжувати їхнє лікувати. Тому зараз знаходимось у стані між двома лікарнями. Зранку їдемо в НІР на обхід, дивимося дітей, робимо призначення. А потім їдемо до себе додому, до Охматдиту, і налагоджуємо, хоч якось готуємося до того, щоби, може, новий корпус запуститься.

— Ми знаємо, є двоє загиблих, серед них лікар Світлана Лук’янчук. Чи ви її знали?

— На жаль, я її не знала. Я про неї чула, але особисто знайома не була. Лікарня дуже велика, в нас дуже багато співробітників і з деякими сферами ми не дуже разом спілкуємося. Ми знаємо представників усіх відділень, в основному це завідувачі відділень, бо інші спеціалісти нам потрібні для консультування наших дітей. З пані Світланою я не була знайома.

— З’явилася новина про те, що держава відбудує Охматдит. Уряд виділив на першочергові роботи 100 мільйонів гривень, фінансування будуть збільшувати, постраждалим родинам обіцяють допомогу. В якому стані зараз лікарня? З того, що заявляв одразу міністр охорони здоров’я Ляшко, удар прийшовся по корпусу, де діти отримували діаліз. У якому стані лікарня зараз?

— Я дивлюся, що завершують працювати над розбором завалів. Працює дуже багато волонтерів, дуже багато техніки. Всі вибиті шибки закриваються матеріалами, які підвозять теж чи волонтери, чи держава, не буду говорити, бо я цього не знаю. Але все робиться максимально швидко. Сміття вже практично все вивезено з території Охматдиту, залишилися лише осколки скла. А так волонтери і дуже багато працює людей.

— Якщо повернутися до вчорашнього дня, коли сталася ця трагічна подія, ми одразу почули про те, що кияни з усіх районів поїхали до Охматдиту і в якийсь момент їм навіть сказали ні, більше не треба. Навіть виводили просто цивільних, говорили, що далі розбирати завали та проводити інші роботи будуть ті люди, які знаються на цьому. Бачив інформацію, процитую Олександра Лисицю, завідувача відділення трансплантації кісткового мозку, що новий корпус дитячої лікарні майже на 80% виведено з ладу. Цей новий корпус, скільки йому років? Пам’ятаємо, коли його ще не було, це були зовсім інші умови.

— У новий корпус ми переїхали 2019 року, весь онкогематологічний склад. Це було чотири відділення: наше, відділення онкології, інтенсивної хіміотерапії, трансплантації кісткового мозку і відділення хіміотерапії з ліжками денного перебування. Ми перейшли в цей корпус десь у серпні, мабуть, 2019 року. Це було просто прекрасно, особливо для дітей і батьків, тому що ті умови, які тут створені для проходження такого інтенсивного і дуже важкого лікування, просто ідеальні. Усі діти мають окремі палати, душові, туалети. І такий удар, я вважаю, це удар узагалі в серце України, бо це найкраща лікарня, в якій я колись працювала.

— Ви говорили, що частину пацієнтів приймає Інститут раку. Я трошечки не знаюсь у деталях, спілкувався з депутаткою Київради, вона писала про те, що дітей перевозять до обласної лікарні.

— У нас дуже великий онкогематологічний корпус, дуже багато відділень і дуже багато дітей. Близько 150 дітей лікуються кожного дня в цих чотирьох відділеннях. І жодна лікарня, навіть Національний інститут раку, обласна лікарня, вони не можуть одразу прийняти таку кількість пацієнтів. Тому якесь відділення поїхало до обласної лікарні, там відкрили ліжка, якесь відділення поїхало до Національного інституту раку. Електропостачання в корпусі немає, всі діти, я вже говорила, крапаються на електрозабезпечених інфузоматах. Тож, дякую колегам, які відгукнулись і прийняли наших пацієнтів з усіх відділень онкогематологічного блоку.

— Пані Ольго, в мене ще таке запитання, точно болюче, чи розуміємо ми, як це вплине на можливості лікувати зараз дітей? Якими можуть бути наслідки щодо того, щоб ефективно надавати допомогу дітям?

— Я не можу зараз відповісти на це запитання, бо не знаю технічних характеристик того, що зашкодило корпусу і які насправді проблеми ми маємо. Але я вірю та сподіваюся, що найближчим часом ми з цим впораємось і будемо далі продовжувати лікувати наших дітей і боротися за Україну.