Оперативно

Він каже, що швидко змирився із втратою ноги – і навіть жартує про неї. Він відвідує тренажерний зал та займається із реабілітологами, багато ходить пішки, щоби якнайшвидше опанувати протез і відновити фізичну форму. З моменту поранення минуло чотири місяці, а він вже планує повернення у військо.

Олександр Круглов на початку великої війни був курсантом Одеської академії Сухопутних військ. Торік він достроково завершив навчання – йому був 21 рік – та приєднався до 37-ї бригади морської піхоти, брав участь у боях на Донеччині та Херсонщині. У лютому 2024 року внаслідок артилерійського обстрілу чоловік отримав важке поранення — лікарям довелося ампутувати ногу. Про прийняття і мотивацію боєць розповів Суспільному: пряма мова Олександра Круглова — у матеріалі з циклу “ТутРемБуд”.

“Крикнув, що я трьохсотий, у мене немає ноги”

Вийшов на подвір’я, попав під обстріл, мене трішки завалило. Я спочатку, десь секунди три, думав — і почав кричати в бік підвалу.

Потім такий: “Ні, це не канає! Треба повзти, вибиратися з-під завалів”. Вибрався, доповз, крикнув у підвал, що я трьохсотий, у мене немає ноги. До мене одразу підбіг мій замкомбата та друг Вітя.

Олександр Круглов . Суспільне Одеса

Спустили мене вниз, оглянули, побачили, що в мене дуже багато дірок, почали мене перев’язувати. Одразу ж викликали евакуацію, вона приїхала, можливо, за 10-15 хвилин. Мене забрали, відвезли на стабілізаційний пункт, у мене нога трималась на шматі м’яса.

Мені відрізали ногу, поклали в пакет, віддали моєму другу Віті, сказали: “Йди закопай”. Він був шокований, віддав це санітару. Санітар пішов, закопав, Вітя зняв координати й мені скинув.

Після цього мене забрали в Херсон, вже там надавали допомогу. Я дуже сильно кричав, бо були болі, більше болі від турнікета, ніж від того, що немає ноги. Мені розповідають, що я на всіх дуже сильно кричав, всіх лаяв, але я цього не пам’ятаю. Пам’ятаю, що мені дали морфін і після цього мене одразу виключили. Це було чудово. Я прокинувся — в мене нічого не болить, в мене все чудово, все прекрасно.

Протез, який встановили Олександру після ампутації. Суспільне Одеса

Фантомні болі були. Особливо у перший місяць, поки не зашили ногу, були дуже сильні. Вночі прокидався о третій-четвертій годині стабільно. І натискав кнопочку виклику медсестри, щоб вона прибігла і дала мені знеболювальне… Воно потім прийшло, але не повністю. Воно інколи, навіть зараз, буває — не біль, а лоскоче. Пальчики ніг лоскочуть, п’ятки лоскочуть, стопу – буває таке. А інколи буває так, що аж як стріляє.

Буває, що хочеш почухати ногу і чухаєш культю, але воно не чешеться там, де хочеш чесати. Якось воно не сходиться: ти чухаєш всю культю, а чешеться в зовсім іншому місці.

“Немає – і немає. Буде інша нога”

Намагаюся якомога більше ходити, ходжу в реабілітаційний центр. Там займаюсь фізично, жим ногами, інші вправи, які дають інструктори. У мене ще триває деформація, постійна зміна культі. Через це мені ще будуть змінювати культєприймач.

Через два тижні від початку реабілітації мені надали протез. Ну, і почав поступово реабілітуватися на протезі. Спочатку ходив із милицями, тепер без.

Мені цього протезу в принципі вистачає. Потім, можливо, буде біговий. А зараз цього вистачає з головою. Ходити, гуляти, мінімальним спортом займатись.

Олександр Круглов займається у тренажерному залі. Суспільне Одеса

Мені було шкода тільки татуху, яка там була. В мене залишилась тільки голова від неї.

Прийняття було майже одразу. Після того, як прокинувся у Херсоні після першої операції. Ну, подумав, що поробиш? Немає — і немає. Буде інша нога.

У нас була така весела палата, що я не падав духом. Ми постійно розмовляли, постійно мені хтось писав, давав дуже добрі емоції. Тобто була підтримка серед друзів, знайомих, родичів. Навіть серед людей, яких я не знав.

“Повернуся назад. Без жодних питань!”

Рішення повернутися до армії у мене не зникало. Після того, як відірвало кінцівку, до мене прийшов мій комбат, мій заступник командира бригади.

Спитали: “Що ти будеш робити далі?” І коли я лежав у лікарні, я відповів: “Повернуся назад. Без жодних питань!” Вони були дуже задоволені цим рішенням. Тому що дуже багато хто пропонував тут, в Одесі, бути у військовій академії, у військовому ліцеї. Я хочу повернутися назад. Тому що зараз наша країна у дуже поганому становищі: люди не хочуть йти воювати за свою землю, за свою батьківщину. Ми колись закінчимось, то зрозуміло. І підуть вони…

Олександр Круглов займається разом із реабілітологинею у тренажерному залі. Суспільне Одеса

Я зараз очікую рішення ВЛК, потім подаю документи на МСЕК — і буду повертатися назад до себе в батальйон.